Використання творчої спадщини В. Сухомлинського у роботі вчителів християнської етики

Використання творчої спадщини В. Сухомлинського  у роботі вчителів християнської етики

         
                                                                         Зміст
Духовна краса людини як животворче джерело людського існування у творчій спадщині В.Сухомлинського....................................................................................

Вчитель, його внутрішня краса і гармонія - ключова постать у становленні духовності школярів на уроках основ християнської етики..................................

Творча спадщина В.Сухомлинського - орієнтир у роботі вчителя основ християнської етики...............................................................................................

 Висновки..................................................................................................................

Список використаних джерел.................................................................................

Додатки..........................................................................................................................  

ВСТУП

Актуальність дослідження. Процес розбудови сучасної української освіти здійснюється у відповідності з вимогами Закону України «Про освіту», «Національної доктрини розвитку освіти України в ХХI ст.», Державної національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття)», Державної національної програми «Діти України», «Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності», «Концепції громадянського виховання». У Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» наголошується, що навчально-виховний процес повинен здійснюватись на національному ґрунті, в «органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями». Процес розбудови й утворення суверенної, правової, демократичної держави органічно пов’язаний із розвитком духовності громадян, вихованням вільної, відкритої особистості на засадах загальнолюдських і національних цінностей.

 Наше суспільство страждає від багатьох невирішених проблем, причиною яких є бездуховність. Складні соціально-економічні та політичні умови сучасного становлення і розвитку Української держави привносять у молодіжне середовище такі негативні соціальні явища, як аморальність, злочинність, розбещеність, які ведуть до агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Наслідком цих деструктивних процесів стає відчуження дітей та молоді від моралі, бездуховність, зневажливе ставлення до культури і традицій свого народу, байдужість до долі держави і своєї власної долі, тобто певне заперечення духовності й моральності як суспільно й особистісно значущих феноменів. Безбожне, сповнене брехні, лицемірства та злочинної байдужості  життя щодня нагадує нам про те, що ми відійшли  від Бога, втратили орієнтири і тонемо у безнадії. Жертвами такого суспільства стають діти. Причиною морального занепаду молоді є не лише слабкість характерів, але й брак знань про те, що є істинним добром, вічними   цінностями. Молодь не навчена, як боротись із гріхом. Тому мета сучасного освітнього процесу – не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й сформувати громадянина, патріота, інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти глобалізації життя. Молодь не повинна втрачати свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його духовних, моральних і культурних надбань.

 Головними проблемами для українського суспільства є криза світоглядних засад, зумовлена зламом старих та несформованістю нових стратегічних пріоритетів на пострадянському просторі; популяризація духовних орієнтирів і відповідних цінностей, що може сприяти розколу нації; поява інформаційних технологій для маніпулювання свідомості громадян в інтересах окремих політичних та інших груп; духовна маргіналізація, відсутність

духовно-релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації значної частини населення і зростання на цьому тлі впливу нерелігійних псевдодуховних організацій, сект; вимивання національних і традиційних цінностей українського народу та нав’язування масової свідомості примітивних утилітарних смислів споживання і репродуктивного існування як наслідок глобалізаційного процесу. Деякі науковці вважають, що однією з причин виникнення загрози самознищення суспільства є втрата людством універсальної ціннісної системи, яка спирається на вищі духовні та моральні ідеали.

 Важливою передумовою розвитку національної педагогіки повинні бути загальнонародні прагнення, які базуються на правовій основі, визначають духовні пріоритети і забезпечують захист національних інтересів у сфері духовного життя українського суспільства.  Як пріоритети національних інтересів Закон «Про основи національної безпеки України» визначає розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу. А прояви моральної та духовної деградації суспільства, намагання маніпулювати суспільною свідомістю, поширення культу насильства, жорстокості, порнографії закон відносить до загроз національної безпеки. Роль духовного чинника є головним фактором розвитку будь-якої держави, в тому числі України.

Головною метою виховання є духовне відродження української нації, оскільки саме духовні цінності суспільства повинні стати підвалинами державного будівництва. Основні завдання, які ставлять перед вітчизняною освітою, пов’язані з проблемами виховання і формування у школярів морально-духовних якостей та відповідальності за доручені справи. Становлення духовності має будуватися на застереженні дитини від лицемірства, на  привчанні її до моральної стійкості, недопущенні порушень норм поведінки не тільки  в присутності інших, а й наодинці, тобто вчити бути чесним перед собою і перед Богом, принциповим і твердим у власній оцінці, непримиренним до проявів зла.

В Україні розпочався процес утвердження вітчизняної освіти з урахуванням історичного досвіду виховання школярів на засадах християнських цінностей.

Національна християнська педагогіка базується на таких національно-методологічних та освітньо-пізнавальних принципах: цілісності або системності (основи християнських чеснот повинні  подаватися у логічній послідовності та зв’язності з наступністю й підвищенням складності матеріалу); доступності; любові до ближнього; індивідуалізації; демократичності; оптимізації (вибір найбільш оптимальних та ефективних засобів і форм подачі матеріалу); достовірності та аргументованості; диференційованості (вибірковості); історико - етнічної ідентичності (весь навчально-виховний процес повинен базуватися на врахуванні релігійно-ментальних основ буття українського народу).

К. Д. Ушинський писав: « Є тільки один ідеал довершеності, перед  яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство… Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню; воно ж і повинно служити для виховання кожного християнського народу джерелом усякого світла і всякої істини».

    У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Велика роль в цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до вимог сьогодення.

Ключовою постаттю у становленні  духовності підростаючого покоління є вчитель, його внутрішня краса і гармонія. Визначним учителем, педагогом, дитячим письменником  є В.Сухомлинський (1918 – 1970 рр.). Саме  в нього  знаходимо високоморальні, гуманні ідеї та настанови щодо духовного становлення підростаючого покоління. Творчість В.Сухомлинського значно вплинула на практичну діяльність школи, збагатила педагогіку України новими положеннями і думками. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог переконливо стверджував, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра. Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвитку, ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціальним середовищем.  Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою.  Педагогічні ідеї В.Сухомлинського, більшість його поглядів  співзвучні з  принципами Державної національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття)», це й зумовило вибір теми роботи “Використання творчої спадщини Василя Сухомлинського у роботі вчителя основ християнської етики”.

Об’єкт дослідження – творча діяльність В. Сухомлинського, українського педагога і вченого другої половини ХХ ст. в царині освіти.

Предметом дослідження є творча спадщина В. Сухомлинського, питання становлення духовності школярів.

Мета дослідження – простежити шляхи становлення духовності особистості у педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

Завдання:  виявити педагогічні позиції В.Сухомлинського щодо становлення духовності школярів; охарактеризувати роль духовних цінностей у педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

Метод дослідження – визначення процесів розвитку духовності.

Апробація результатів. Дослідження дозволяє усвідомити значення творчої спадщини В. Сухомлинського у становленні духовності школярів для вчителів основ християнської етики. Результати можуть бути використані у роботі вчителів основ християнської етики та класних керівників.

Структура роботи. Робота складається з вступу, основної частини, висновків. У вступі  подається обґрунтування актуальності досліджуваної теми, визначається мета роботи, об’єкт, предмет, метод, завдання дослідження. В основній частині розкриваються питання духовної краси людини як животворчого джерела людського існування у творчій спадщині В.Сухомлинського, висвітлюються  вимоги до вчителя як ключової постаті у становленні духовності школярів, подаються поради  Сухомлинського вчителям  щодо становлення духовності підростаючого покоління. До складу роботи  входять список використаної літератури,  висновки та додатки.

ДУХОВНА КРАСА ОСОБИСТОСТІ ЯК ЖИВОТВОРЧЕ ДЖЕРЕЛО ЛЮДСЬКОГО ІСНУВАННЯ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ  В.СУХОМЛИНСЬКОГО

    В.О.Сухомлинський (1918—1970)  – видатний педагог світового рівня, автор 36 монографічних праць і брошур, понад 600 статей, близько 1200 художніх творів для дітей, український просвітитель, людина енциклопедичних знань. Він виріс у селянському середовищі, на особистому досвіді навчався мудрості народної педагогіки, разом з народом переживав трагедію Вітчизняної війни, лікував її рани і повною мірою відчув велич, непохитність людського духу. Він воістину «соком мозку і кров'ю серця» творив себе як гуманіста, людину культури, різнобічної освіченості, ростив колектив педагогів-однодумців, будував і удосконалював життя школи, зробивши її вогнищем духовно-морального становлення особистості. Володіючи не тільки педагогічним, але і літературним талантом, Сухомлинський виклав свій найбагатший, унікальний досвід, свої педагогічно-філософські погляди в численних статтях, книгах, залишив велику рукописну спадщину.
Філософські роздуми педагога переконують, що в основі його діяльності – глибокі знання і розуміння дитини, віра, надія, любов і повага до неї. У подвижницькому житті і науково – практичній творчості гуманіста провідною є система поглядів на людину  як на  найбільшу цінність. Формуванню морально-духовних цінностей присвячена вся творчість В.Сухомлинського: його наукова і педагогічна діяльність.

 У праці "Як виховати справжню людину" подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.
Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини — материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.
    Виховання дітей 6-10 років В.О. Сухомлинський називав «школою сердечності». Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра  виховується в юних людяність, сердечність. Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків — вчать моральні сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.«Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре».«Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром». «Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити... Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу». «Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, ... товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею». «Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство».  Ці та інші мудрі моральні сентенції написані просто, переконливо, вони легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності. Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм можливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями свого народу, розуміти мету і сенс життя.

     Праця, у тлумаченні В.О. Сухомлинського, -  це елемент духовного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. У ній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.          

У численних своїх виступах  В.О. Сухомлинський пристрасно і переконливо стверджує думку про трудове виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого покоління і всього суспільства.   
 Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхідну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяльність) має бути активною і творчою.
  Навчання в «зелених класах», складання книжок-картинок про природу, подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із «живого задачника», кімната казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок — ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.
Все життя і діяльність школярів вдома і школі мусить будуватись, як вважав В.О. Сухомлинський, з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-етичного та духовного виховання, на його думку, має будуватися на активному залученні до виробничої, обслуговуючої, інтелектуальної праці, радості у поєднанні з батьковою і материною любов'ю... Загальновідомі традиції Павлиської школи, керованої В.О. Сухомлинським, з трудового виховання та інших рис майбутнього громадянина, що робить людину духовно багатою, гармонійно розвиненою, яка своєю поведінкою, практичною діяльністю, світоглядною позицією повністю відповідала б законам і закономірностям національної ментальності й стала б носієм генетичної пам'яті українського народу.   Особливо негативно впливає на організм дитини несправедлива оцінка вчителя: «Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не може зрозуміти, що в людях, які її оточують, Добро і що Зло. В її серці поселяються підозра, зневіра в людей, а це — найголовніше джерело озлобленості».  Висока гуманістична позиція В.О. Сухомлинського виявилася і в його ставленні до сім'ї. Він вважав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти одностайно і стають однодумцями у спільній роботі. У багатьох своїх творах педагог показав як розвиток особистості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.
 В.О. Сухомлинський високо цінував роль Батька і Матері, старших у сім'ї, стверджуючи: «Людина в своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові і волі в її духовному світі»; «...батько народжує і виражає, продовжує, розвиває себе в своєму синові й дочці, вливаючи своє духовне начало з духовним началом матері». Така висока оцінка місії матері і батька збігається з народно-педагогічним уявленням про роль батьків. Розвиваючи культ жінки-Матері, започаткований у вітчизняній педагогіці Т.Г. Шевченком, В.О. Сухомлинський на практиці розробляє систему роботи з утвердження цього культу в духовному житті дітей. Успіхам у практичній педагогічній і творчій науково-педагогічній діяльності В.О. Сухомлинського сприяло глибоке знання народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної педагогічної мудрості в навчанні та вихованні учнівства. У багатьох своїх творах педагог радив учителям, батькам брати в користування усе цінне, створене народною педагогікою і створювати умови правильного виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах. В.О. Сухомлинський широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів'я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні учнівської молоді. Так, у праці «Серце віддаю дітям» він надає казці таку роль: «Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка — благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки — в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона — творіння народу». Така ж висока оцінка у вихованні дітей дається народній пісні, традиціям тощо.
У багатій спадщині В.О. Сухомлинського окремо слід зазначити педагогічні казки для дітей, які окремими виданнями обнародувані уже після смерті їх автора.
Педагогічні казки В.О. Сухомлинського — дивосвіт малят, розкритий очима мудрого наставника, який не повчає дітей, не спонукає чи заохочує їх, а просто йде поруч дітлахів, інколи ніби ще й десь за молодшими школярами, радіючи разом з ними кожному новому відкриттю. Педагогічні казки В.О. Сухомлинського нібито опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями. У центрі уваги видатного педагога є діяльність вчителя, його проблеми, багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічної майстерності, духовності, підготовки вчителів у навчальних закладах тощо. «Сто порад вчителеві» — праця, яка має стати постійним порадником вчителя, як і інші його визначні твори, що мають пізнавальне значення для освітніх працівників, педагогічної громадськості.

 Великого значення у духовному вихованні Сухомлинський надавав живопису і музиці. «Музика є чудодійним, найтоншим засобом залучення до добра, краси, людяності. Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає насамперед, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасною, і якщо в ній є щось погане, то це погане треба перебороти; відчути погане в самому собі і допомагає музика». Мистецтво відкриває очі на світ рідної природи, ніби настроює струни душі на ту хвилю, що передає звучання краси світу, пробуджуючи почуття прекрасного і доброго. «Як у живому, трепетному слові рідної мови, так і в музичній мелодії перед дитиною відкривається краса навколишнього світу. Але мелодія, - пише В.О. Сухомлинський, - доносить до дитячої душі не тільки красу світу. Вона відкриває перед людьми людську велич і достоїнство. У хвилини насолоди музикою дитина почуває, що вона дійсно людина».  Прекрасне тільки тоді може сприйматися і бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена до цього, з завмиранням серця, із трепетом душі чекає зустрічі з ним. Людина, що любить Пушкіна і Гейне, людина, якій хочеться сказати красиво про красу, що оточує її, людина, для якої пошуки потрібного слова стали такою ж потребою, як потреба споглядати прекрасне, людина, для якої поняття про красу людську виражається, насамперед, у повазі людської гідності, в утвердженні  справедливих відносин між людьми, - така людина не може стати грубіяном, циніком. Краса – засіб виховання чуйної совісті.

В. Сухомлинський писав: “У процесі виховання людської особистості діє багато сил: по-перше, сім’я, а сім'ї найтонший та наймудріший скульптор - мати; по-друге, особа педагога з усіма його духовними багатствами і цінностями, з його знаннями, уміннями, захопленнями, життєвим досвідом, інтелектуальними, естетичними, творчими потребами, інтересами, прагненнями; по-третє, колектив (дитячий, підлітковий, юнацький) з усією його могутньою силою виховного впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа вихованця, тобто його самовиховання; по-п’яте, духовне життя вихованців у світі інтелектуальних, естетичних і моральних цінностей – я маю на увазі передусім книжку;по-шосте, зовсім не передбачені скульптори (підліток, з яким ваш вихованець подружив на вулиці, родич чи близький знайомий).”

 Сухомлинський - гідний спадкоємець гуманістичної традиції. «Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: Любов до дітей». «Дехто думає, що любити дітей -  це найлегша справа, найпростіша. Бути добрим, бути рідним своїй дитині, бажати добра, бути доброзичливим - це вже і є любов. Насправді це не так. Любити дітей - це, я б сказав, найтонша, найскладніша і наймудріша річ, яка приходить з досвідом. Справжня любов поєднує в собі відповідальність за дитину і бажання добра. Якщо є відповідальність, то є і вимогливість. Справжня вимогливість - це дитя любові і відповідальності».

 «Лихо багатьох вчителів у тім, що вони вимірюють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, поділяють всіх учнів на дві категорії у залежності від того, чи вчать, чи не вчать діти уроки». Учитель повинен бути для дитини такою ж дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємна довіра між ними, людяність і доброта - ось те, що необхідне вихователю, те, що хочуть бачити діти у своєму наставнику. Одне із найкоштовніших його якостей - людяність, у якій сполучається серцева доброта з мудрою строгістю батьків.

 Породжена в живому досвіді Павлиської школи методика виховання колективу ґрунтувалася на розвитку духовних багатств особистості, потреби в людині, готовності привносити в колектив плоди своєї «індивідуальної духовної діяльності» і збагачуватися в духовному спілкуванні. Як закономірність виховання особистості в колективі сприймається висновок теоретика-експериментатора: «Чим вищий інтелектуальний рівень і глибші, чистіші моральні переконання вихованця, тим... багатшим повинно бути духовне життя колективу, щоб особистість знайшла в ньому джерело свого подальшого розвитку».

            Учитель творить людину. Він має володіти надзвичайно тонкими інструментами, якими впливає на людську душу і які постійно удосконалює. На думкуВ.О.Сухомлинського, найважливіша таємниця та, що вчитель  готується до уроку все життя, його духовне життя – постійне збагачення інтелекту.

           Формування духовного світу молоді – одне із важливих питань виховання. Духовний розвиток підростаючого покоління тісно пов’язанаий із життям, із розвитком суспільства. У творах « Як ми виховували мужнє покоління», «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Моральний ідеал молодого покоління», «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям» основна увага приділяється формуванню духовності школяра.  В.О.Сухомлинський не тільки закликав до пізнання  особистості дитини. У монографії «Духовний світ школяра» він на великому фактичному матеріалі розглянув і проаналізував процес інтелектуального, морального, естетичного формування людини в роки її дитинства, отроцтва і ранньої юності. І, безперечно, однією з найважливіших рис творчості В.О.Сухомлинського було тонке проникнення у душу юної людини, яка пізнає світ і утверджує себе у ньому.

Звертаючись до вчителів, В.О.Сухомлинський писав: «Які б грані людської волі і розуму, серця і мудрості не відкривались у вашій особі перед дитиною: схвалення, похвала, захоплення, гнів, обурення, осуд – кожна з цих граней повинна відкриватися на фоні головного – поваги до людської гідності, звеличення Людини».

             Людяність учителя (саме людяність, а не лібералізм і поблажливість) – шлях не тільки до серця, а й до розуму дитини. Вчитель ніколи не повинен забувати про морально-психологічний аспект оцінювання знань учнів.      Для дітей, писав В.О.Сухомлинський,  характерне світле, сонячне, оптимістичне світосприймання. Дитячий оптимізм – це насамперед відчуття радості життя. Не випадково педагог щедро розсипає в своїх творах слово «радість» - радість пізнання, радість праці, радість навчальної діяльності, радість творчості, радість спілкування з книгою, радість відкриття, радість життя  в колективі, радість творення добра людям… Це повністю відповідає настановам видатних учителів  В.О.Сухомлинського. Найкраще виховання – є виховання радістю. Без радості не може бути повноцінного розвитку дітей. Забуття цього, негуманний підхід до вихованців, який убиває  властиве їм переживання радості, є однією з причин уповільненого розумового розвитку окремих дітей.

            «Духовне виховання виходить із такого дуже важливого принципу людяності: немає людини, в якій не були б закладені задатки і можливості для того, щоб вона проявила себе в житті, насамперед у творчій праці, неповторною, самобутньою красою, талантом».

            Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і, особливо, такі важливі її сфери, як громадське життя людини, її соціальний і моральний досвід.

      Духовне багатство людини – моральна спрямованість вищих форм психічної діяльності, ідейність спонукань, інтересів, думок, поглядів, переконань – визначаються характером, змістом, суттю громадського життя, особистості, її взаєминами з іншими людьми, її  роллю в трудовому житті колективу.

            Духовне  багатство людини - один з найважливіших показників її всебічного розвитку. Автор розглядає формування духовного світу людини в тісному зв’язку як з її розумовим та фізичним , так і моральним та  естетичним розвитком.

            Вирішальними умовами формування духовного   світу людини є об’єктивні умови її фізичного розвитку ( насамперед розвитку мозку), вплив суспільної свідомості на свідомість індивіда, суспільна практика в цілому. Від повноти використання цих факторів  для виховного впливу на особистість залежить ефективність виховання, ідейна спрямованість думок, почуттів, переконань,    світогляду людини.

          Автор поклав в основу вивчення духовного світу школярів аналіз їхньої діяльності у широкому розумінні цього поняття. Найбільш важливі, звичайно, ті види діяльності, в яких внутрішні, духовні сили людини  - її розум, почуття, погляди, переконання, воля – спрямовуються на перетворення світу, на створення і збільшення матеріальних цінностей суспільства. Завдання школи - забезпечувати умови для такої діяльності, сприяти виявленню активних духовних сил людини.

            Виховання духовних запитів та інтересів – це насамперед створення такої обстановки, яка б сприяла розвиткові громадської, інтелектуальної, творчої активності учнів.

Педагогічний світ Василя Сухомлинського складний і різноманітний. Щоб глибоко зрозуміти мислителя, слід піднятися вище його професійних поривань, осягнути глибини його гуманістичного світогляду, який виливався у педагогіку вищої мудрості. Сучасне йому суспільне життя В. Сухомлинський сприймав не просто, а заперечуючи ганебне, виступаючи за утвердження світлого, радісного, гідного людини духовної. Рефлексуючи над внутрішнім світом, звіряючи його з ідеалами духовної культури попередніх поколінь, В. Сухомлинський наповнює новим смислом поняття «людина». Людина - це життя за масштабом духовної краси. Особистість у цьому контексті є лише засобом, щоб стати справжньою Людиною, яка володіє великим умінням жити.

В. Сухомлинський переймався тим, що середня школа не вчить жити. За його переконанням, місія школи полягає в тому, щоб виховати людину в її гармонійній єдності.

 До системи духовних цінностей, які набувають статусу внутрішньої, духовної краси людини, В. Сухомлинський зараховував вищі духовні набутий: милосердя, доблесть, честь, благородство тощо. Вершиною людської краси вважав любов. Духовні цінності є базовими, системо утворювальними, цим вони відрізняються від власне моральних як підпорядкованих їм. Наприклад, людська любов є не тільки красою. Вона має бути відданою, вірною, обачливою, пильною і розбірливою. Всі ці моральні цінності, мають бути об'єднаними красою любові. Моральні цінності, щоб бути відповідними конкретній духовній цінності як красі, повинні також подолати тривалий шлях виховання, перетворитися на моральну чистоту людини. Духовна краса лише тоді набуває глибокого суб'єктивного і суспільного сенсу, коли вона проявляє себе як велика праця. Найскладнішим, болісно напруженим, щасливим, одухотвореним високими спонуками трудом В. Сухомлинський вважав любов до людини. «Щоб по-справжньому любити, - зауважував він, - треба мати могутню духовну силу. І місія школи, сім'ї, місія старших поколінь полягає в тому, щоб вдихнути в людину цю мудру силу».

ВЧИТЕЛЬ, ЙОГО ВНУТРІШНЯ КРАСА І ГАРМОНІЯ - КЛЮЧОВА ПОСТАТЬ У СТАНОВЛЕННІ ДУХОВНОСТІ ШКОЛЯРІВ

     Однією з найгостріших проблем українського суспільства на сучасному етапі його розвитку є падіння рівня моралі, втрата духовних орієнтацій, нездатність людей до самопізнання, відсутність потреби у самовдосконаленні, саморозвитку.
    Проблема формування людяності, духовних цінностей широко досліджувалася і розроблялася В.Сухомлинським. Велику увагу приділяв учений духовним цінностям.     Він вважав, що духовно-моральне виховання тісно пов'язане з навчанням, але в деякій мірі вони незалежні одне від одного. Людина може мати визнання, вміти працювати, але в плані духовності та моральності бути не розвиненою.

 Виняткового значення у вихованні особистості дитини й розвитку її духовних цінностей В.Сухомлинський надавав особистості педагога. На його думку, лише духовно багатий, морально довершений вихователь здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностей душу дитини і плекати у неї паростки духовності. Так, В.Сухомлинський відзначав, що школа для учнів - це насамперед учитель. Його дії, ставлення до інших людей і школярів виступають для учнів як реальний моральний ідеал, за зразком якого будується їхня поведінка і всі інші відносини. У школяра має бути безмежна довіра до вчителя, його вимог, слів, учинків, оцінок. Як зазначав В.Сухомлинський, основним завданням учителя є зробити безцінні моральні багатства людства особистим здобутком кожної дитини.   Педагог прагнув до народження доброти в серці кожного школяра, підкреслював, що лише добро вміє захищатися. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячою довірою, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителя. «Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна шляхетним потягом, поривом до чого світлому, розумному, у серце дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що наїжилися, недовірливі, а іноді і злі діти, те лише тому, що вчителя не довідалися їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням у потемках» «Виховання серця – це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи на повинні забувати», - писав В.О. Сухомлинський. Надзвичайного значення у вихованні особистості автор надавав формуванню у дитини духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості. Своє розуміння духовності він розкриває так: «....ми включаємо в поняття «духовний світ»,  «духовне життя» такий смисл: сфера духовного життя людини - це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності. Духовність - осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом» Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить, зрозуміти, «що життя - це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім'я перемоги добра на землі».
   У своїх працях видатний педагог виділяє три основні завдання, які стоять перед учителем щодо формування морально - духовних цінностей дітей: формування морально-духовних звичок, передусім звички поступитися власними інтересами, якщо треба віддати свої сили в ім'я добробуту іншої людини; виховання моральної звички в саморозумінні, емоційному переживанні й самооцінюванні власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, праці; розвиток педагогічних основ духовно-моральних звичок та рис. Аналіз спадщини В.Сухомлинського в аспекті формування морально-духовних цінностей показує, що критеріями вихованості дитини вчений вважав: життєрадісне світосприймання дитини; здатність бачити поруч із собою людину, брати близько до серця її радощі і горе, тривоги і хвилювання; віра в іншу людину; багате духовне життя в світі прекрасного.
   Формування морально-духовних цінностей у працях В.Сухомлинського розглядається як шлях від поняття до переконання, що включає виховання моральних почуттів, ідеалів, знань, вчинків, звичок. У роздумах В.Сухомлинського совість є носієм ядра особистості, а осмислене переживання її - самовідповідальністю. На питання: «Що потрібно для того, щоб у розуму був такий неспокійний строгий вартовий - чутлива совість, як практично досягти того, щоб бажання бути кращою стало одним із найглибших бажань, які надихають, облагороджують поведінку, взаємини в колективі?» - педагог дає однозначну відповідь: потрібні добрі, благородні вчинки.  У творах В.Сухомлинського є низка суджень, положень, які підкреслюють велику роль самосвідомості в морально-духовному розвитку особистості. Самосвідомість як процес включає такі основні складові: саморозуміння, емоційне переживання та оцінювання самого себе. На погляд В.Сухомлинського, саме на ці види самоставлення має звернути увагу вчитель, починаючи з перших днів навчання дитини в школі й акцентуючи на них увагу в підлітковому віці. Але розуміння, емоційне переживання й оцінювання самого себе має бути не ізольованим від суспільства, а пов'язаним із життям серед людей, із творенням добра для людей. Вивчаючи з дітьми азбуку моральної культури, видатний педагог використовував методи роз'яснення, переконання, повчання, спонукання до діяльності.   В.Сухомлинський вважав, що успіх виховних дій педагога залежить від того, що знає вихованець про самого себе, і головне, щоб саморозуміння було з погляду моральних цінностей суспільства і власної життєвої позиції. В емоційному переживанні самого себе педагог вбачав повагу до самого себе і почуття власної гідності. Оцінювання вихованцем самого себе пов'язано із гуманними стосунками з людьми та ставленням до навколишнього світу. Таким чином, мірою внутрішньо-морального світу особистості стає інша людина, її оцінне судження. Достатньо обґрунтованим є положення В.Сухомлинського, що «справжнє виховання - це самовиховання». Саме в процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси. Критерії ефективності виховного процесу співвідносяться із здатністю учня самостійно продовжувати процес самотворення. Ефективним засобом залучення учнів до самовиховання у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до таємниць і духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей. Першим кроком формування духовних цінностей можна розглядати самопізнання. В.Сухомлинський, як ніхто, бачив велику виховну небезпеку в тому, що освіта орієнтувалася на інтелектуальний розвиток школяра, не приділяючи належної уваги людському серцю, не розгортаючи систематичної рефлексивної діяльності в цьому напрямі. Сутність процесу виховання підростаючої особистості він вбачав у культивуванні сердечності. «Виховання серця - це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу своє найголовніше виховне завдання в тому - підкреслює В.Сухомлинський, - щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в світі, і насамперед до людини».  Саме чуйність, піклування, емпатія і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності В.Сухомлинський визначив як сердечність. Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі - рослин, тварин, людей. «Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей». Як наголошував В.Сухомлинський, щоб сформувати морально-духовні цінності, недостатньо забезпечити глибоке усвідомлення вихованцями чуйності, піклування, емпатії як етичних понять, необхідно організувати процес емоційного переживання дитиною цих почуттєвих утворень. І найкращим способом розгортання цього процесу мають бути вчинок - піклування, вчинок - чуйність, вчинок - емпатія, в яких дитина виступала їх об'єктом. Суб'єктами цих вчинків мають бути рідні дитини. Це принципово важливо, тому що теплі родинні взаємини, впливаючи на перебіг цих вчинків, справляють на дитину сильне враження, а батьківська чуйність та піклування спонукають дитину до морально-духовних вчинків. У процесі формування духовних цінностей особливим предметом піклування В.Сухомлинський вважав емоції. На його думку, сама суть процесу становлення морального обличчя людини є у вихованні емоцій. На перше місце педагог ставив переживання радості: від сприйняття світу, своєї праці, яка прикрашає землю. Звичайно, дитина має звідати і сум, і печаль, і тривогу, і біль душі, коли вона бачить щось у житті не таким, яким воно має бути. Окремо В.Сухомлинський виділяв емоційні переживання, спрямовані на іншу людину - щастя творення радості для інших людей - для батьків, друзів, знайомих і не знайомих людей. Також закликав вчителів дбати про те, щоб у внутрішній світ вихованця увійшли почуття радості і печалі інших людей.  Аналіз творчості В.Сухомлинського показує, що вагомого значення він надавав позитивному прикладу як методу формування морально-духовних цінностей. У виховному процесі вчений показував життя людей, духовна краса яких проявлялася у виконанні обов'язку перед людиною, батьківщиною. Життя видатних людей розкрито в упорядкованій Василем Олександровичем «Хрестоматії моральних цінностей людства», де зосереджені морально-духовні цінності, створені людством з найдавніших часів до наших днів.«Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини». «Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця!» Вчитель працює з найтоншими сферами «духовного життя особистості, яка формується» - розумом, почуттями, волею, свідомістю. Від учителя значною мірою залежить, як почуватиметься дитина у своєму житті зараз, тепер і потім: комфортно чи незатишно.«Духовну повноту і насиченість життя може дати тільки широке, різнобічне утворення, допитливе пізнання світу, активне прагнення до знання, радість знання».  Саме в слові педагога мають бути втілені на думку Сухомлинського норми і правила, істини і принципи, на основі яких твориться людська вихованість. Ними виступають загальнолюдські етичні цінності: бути сьогодні кращим ніж учора; берегти радість і щастя, на які має право кожна людина; дати кожному мир, спокій і радість буття; бачити того, хто поряд, брати близько до серця його радощі та горе, тривоги та хвилювання; глибоко вірити в іншу людину. Слово – от перший крок до думки учня. «Велике лихо, - вважав Сухомлинський, -  якщо вихователь не уміє вибирати зі скарбниці мови саме ті слова, що необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини. Слово повинно бути ємким, мати глибокий сенс, емоційний колір, воно повинно залишати слід у думках і душі вихованця. Адже якщо слова … про високу мораль не викликають емоцій, не хвилюють, то вони так і залишаться порожніми звуками, благими побажаннями. В тому і полягає майстерність вихователя, щоб розмова з вихованцем викликала в останнього власні думки, переживання, спонукаючи до активної діяльності». У виховній роботі важливий і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поведінки. Слово вчителя знаходить відгук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли «мудрість вихователя залучає, одухотворює вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів». Діти дуже добре відчувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконанню вихователя. Вони нехтують того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре темними словами. Звісно, що це потребує від учителя значних душевних затрат, бо професія вчителя – «це постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється, це постійне спостереження над становленням людини. А це не просто. І дуже відповідально. Бо дитина весь час змінюється. Учитель має відчувати це й адекватно реагувати».«Потрібно, щоб учитель і учень зрозуміли, що школа – це дуже серйозно, це своєрідна святиня, колиска народу. Вона формує громадянина. А вчитель у школі має бути найяскравішим вогником інтелектуальної і духовної культури». Сухомлинський був переконаний, що «педагог без любові до дитини – це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».

   Пафосом духовності проникнуті щирі, довірливі розмови педагога про красу природи і обов'язок її берегти, любов дитини до батьків та високий обов'язок творити добро в ім'я людей. У творчості педагога-гуманіста знаходимо всебічне висвітлення всіх складових духовності в їх органічній єдності, завдяки яким людина спроможна стати й бути особистістю. Він розглядав формування духовних цінностей особистості як безперервний процес, головним моментом якого має бути утвердження ідеалу добра в доступній їй активній творчій життєдіяльності. 

ТВОРЧА СПАДЩИНА В. СУХОМЛИНСЬКОГО - ОРІЄНТИР У РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ ОСНОВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ

     Новий етап нашого життя ставить перед загальноосвітньою школою нові завдання. Випускник школи має бути людиною творчою, всебічно розвиненою, готовою влитися у вируюче життя. Для цього треба бути людиною мислячою, з добре розвиненим умінням приймати нестандартні рішення, знаходити вихід із різноманітних, інколи досить скрутних ситуацій. Праця і культура, уся життєдіяльність сучасної людини з кожним роком усе більше залежать від рівня її духовності, моральної позиції.  «Духовність - це складний психологічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею  сфери культури, олюднення, вростання  в неї, розуміння як власного надбання», - писала О.В. Сухомлинська.

Основні компоненти духовності – це Совість, Мудрість, Істина, Добро, Краса, Віра, Милосердя, Надія, Любов, Людяність, Гідність. Розвиток цих якостей одухотворює особистість, тобто збагачує її вищими цінностями, наближує життя до ідеалу.Показники сформованості духовності: пріоритетність загальнолюдських цінностей; наявність позитивного ідеалу; працелюбність; відчуття прекрасного у житті, в природі, в мистецтві; доброчинство; позитивне мислення; розуміння і дотримання моральних заповідей.Духовне здоров’я -  це моральна освіченість; морально-етична поведінка школярів; єдність моральної свідомості та поведінки; єдність слова і діла; наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. Духовне виховання – справа тонка й складна. Воно має будуватися на застереженні дитини від лицемірства, на привчанні її до моральної стійкості, недопущенні порушень норм поведінки. У кожного випускника школи повинна бути сформована чітка система ціннісних позицій, поглядів. Щоб стати високодуховною особистістю, потрібно розширювати свої уявлення і пізнання про духовні надбання нації, людства, вміти їх аналізувати, оберігати, намагатись жити в гармонії з природою, соціумом, родиною, здійснювати доброчинні й гуманні вчинки з власних переконань, прагнути власного удосконалення.В. Сухомлинський вказував:  «Найважливішим елементом духовного розвитку школяра є формування основ моральних переконань».Серед різних засобів виховання виховання красою в Сухомлинського на першому місці. Саме звертання до краси, облагороджування душі, переживання краси і знімає  «товстошкірість». Сухомлинський спочатку вчить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, її праці, її вчинків і життя.  Виховання почуттів – найважче в роботі педагога. Від краси природи – до краси слова, музики і живопису. Пізнання прекрасного, переживання радості в зв'язку з його створенням збагачують людину, множать її сили, цементують світогляд. Адже світогляд базується не тільки на сумі знань, але і на морально - естетичному, емоційному світі людини, у тому числі і на почутті прекрасного. Входження мистецтва в духовний світ дитини починається з пізнання краси слова. Пізнання краси слова є найважливішим кроком у світ прекрасного. Слово – могутній спосіб відточування, виховання витончених почуттів.

Сухомлинський сповідував на диво прості закони моралі: «не вбивай», «не кради», «не будь нечесним свідком», «»поважай батька свого і матір свою… Ці заповіді, на яких віками стояло людство, Сухомлинський доносив до учнів з допомогою казок, притч, художніх мініатюр.

В. Сухомлинський писав: «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, - з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя».

«Об’єкт нашої праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею, переконаністю, самосвідомістю. Найважливіші інструменти нашого впливу на духовний світ школяра – слово вчителя, краса навколишнього світу й мистецтва, створення обставин, в яких найяскравіше виражаються почуття – весь емоційний діапазон людських відносин».

В. Сухомлинський у праці «Духовний світ  школяра» дає визначення поняття «духовний світ», «духовне життя». «Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів та інтересів у процесі активної діяльності.  Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить».

«Навчання – дуже важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини… справжня школа – це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому учитель і учень об’єднані багатьма інтересами і захопленнями».

В. Сухомлинський вважав, що організувати навчання з урахуванням особливостей духовного світу дитини на кожному етапі її розвитку – означає забезпечити «невичерпність джерела бажання вчитися» кожної дитини.

В. Сухомлинський був упевнений, що залежно від того, що дитина зустрічає в своєму оточенні, вона може віддаватися прекрасному чи потворному, доброму чи злому, мудрому чи дурному. Тому «в присутності дитини ми повинні діяти так, щоб до самого змісту наших думок і почуттів вона могла бути створінням, яке наслідує добре,  істинне, прекрасне і мудре».

У своїй школі В. Сухомлинському вдалося організувати інтелектуальне життя дітей у світі гри, музики, науки, фантазії, творчості, краси.  Багато уваги він приділяв прищепленню навичок напруженої розумової праці, коли всі розумові сили  спрямовувались на досягнення поставленої мети, вихованні волі.

В. Сухомлинський вважав: дитина не може жити без радощів – вони їй життєво необхідні. Але буде фатальною помилкою помилково приховувати від неї похмурі сторони життя: біль, страждання, втрати, горе, непорядність,брехню. Багаторічний процес виховання, на думку В. Сухомлинського, це процес виховання почуттів: той, кого ми виховуємо повинен глибоко відчувати, що у людей поруч такі ж негаразди, страждання, як і у нього. Вчитель має виховувати в учнів такі якості, як бажання прийти на допомогу, співчуття, розуміння.

 В. Сухомлинський запевняв, що «чуйність до духовного світу людини, здатність відгукуватись на нещастя – з цього починається вища людська радість, шлях до моральної краси». Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав В.О. Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.

Дитині необхідно розвинути в собі почуття моральної «насолоди добром» і «заперечення зла», схилити до самостійного розуміння дійсності, пронизати духовне життя моральними переживаннями добра і зла.

«Виховання серця – це цілий світ турбот і тривог, про які ми ніколи на повинні забувати».

«Невикорінною  духовною потребою будь-якої людини є спілкування з людьми, у спілкуванні з ними вона знаходить радість і повноту життя», - писав В. Сухомлинський.

«Людина народжується на світ не для того,щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний», - любив повторювати Сухомлинський.

«Мистецтво – це час і простір, у якому живе краса людського духу. Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє душу». В. Сухомлинський.

«Якщо дитина втратила віру в людину або зовсім її не знала, в її душі відбувається надлом, а нерідко й трагедія. Вона втрачає віру в правду,, в істину, стає або озлобленою, жорстокою, або ж безвільною і лицемірною, дволикою і брехливою – яким би бур’яном не проросло насіння безвір’я, дитина стає морально товстошкірою, для неї не існують етичні цінності». У духовному заповіті «Як виховати справжню людину» В. Сухомлинський ставить особистість у центр виховного процесу, а саме виховання будує на довір’ї і повазі до дитини. У «Хрестоматії з етики» педагог уперше звернувся до таких категорій, понять, як народження і смерть людини, сенс життя, зло, горе, біда, страждання, відчай, любов, совість, терпимість.

Особливе місце у педагогічній спадщині посідають питання виховання любові, поваги і вірності рідним та близьким, потреби людини в людині, почуття жалю, співчуття. Ось деякі назви повчань В. Сухомлинського: «Що таке горе і як навчити дітей перемагати його?» «Совість – чутливий охоронець вчинків» «Як добре поєднати у вчинках «потрібно», «важко», й «добре»? «Людина повинна дорожити пам’яттю своїх предків» «Виховання почуття поваги до дідуся і бабусі».

●          Уміння бачити прекрасне навколо робить людину добрішою, мудрішою, духовно багатою. Любов до природи рідного краю, бажання зрозуміти її,  бажання дізнатися про неї якомога більше – хіба не джерело для душевних сил, коріння духовності? – писав В.Сухомлинський. «Люби в собі красу й ненавидь у собі порок», - радив Сухомлинський і вчителям, і батькам, і вихованцям.У моральному кодексі школи Сухомлинського серед десяти «Не можна» були й такі заборони: не можна сміятися над старістю і старими людьми – це величезне блюзнірство;не можна сперечатися з шанованими та дорослими людьми, особливо зі старими;не можна залишати самотню стару близьку людину, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе;не можна сідати за стіл, не запросивши раніше старших, або чекати, поки з тобою першим привітається старший.

«Старість роблять горем забуття і самотність», - писав педагог. Мудрий педагог розумів значущість виховного клімату сім’ї як основного чинника у формуванні духовної особистості. Саме родина є справжньою школою виховання сердечності, чуйності, тим первинним соціальним осередком, у якому дитина має засвоїти гуманістичні цінності, навчитися творити добро для інших людей. Сім’я – це народ, нація в мініатюрі. А народна педагогіка є невтомною піклувальницею про сім’ю. Сухомлинський переконував, що «виховує сім’я в цілому – її загальний дух, культура людських стосунків». Але хто ж творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості нема виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки побудовані на громадянському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них – її коріння і джерело». Саме лад у сім’ї, де всі живуть життям згуртованого колективу, люблять і поважать одне одного, веде до створення сприятливого виховного клімату. Батьки повинні зважати на  те, що вони виховують дітей насамперед красою своїх взаємин. Перше, з чого дитина починає пізнавати світ – це ласкава материнська усмішка, її тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні руки. Якби світ, переконував учений, увесь час  дивився у душу дитини ласкавими очима матері. Якби все, що пізніше вона зустріне на своєму шляху, було таким добрим і лагідним, як добра мати, то не було б у світі ні горя, ні злочинів, ні інших трагедій. Отже, ніколи не можна забувати, що дитина починає пізнавати світ з того, як промовляє до неї мати, як ставиться батько до матері, - з усього складаються перші уявлення про добро і зло, про прекрасне та огидне.

          В.О. Сухомлинський закликав батьків берегти дитячу довіру, дитячу любов до людей, поважати одне одно, давати дитині щастя дитинства. Якщо ж дитина виросла в атмосфері безсердечності, вона стає байдужою до добра і краси, і тоді вже її потрібно «лікувати красою», «як у краплі води відбивається сонце, так і у дітях відбивається моральна чистота матері й батька».

            Педагог упевнено стверджує, що гуманістичне виховання учнів полягає у спонуканні їх до постійної віддачі душевних сил конкретній живій істоті – людині, тварині, рослині, в перетворенні турботи про людину на найважливішу душевну потребу, у виявленні гуманного ставлення до людей через конкретні вчинки і здійснюється через творення людям добра, через повагу до їх індивідуальної свободи і гідності. Важливо, щоб дитина  робила добро й чинила справедливо за покликом серця, а не задля похвали і зберегла у своїй душі ідеали добра й справедливості, інакше можливе її духовне падіння і моральна загибель.

            Сухомлинський В.О. був переконаний  у тому, що людина починається з доброти, з переживання краси в усьому. «Добра дитина не впаде з неба, її треба виховати. Гуманність неможлива без чуйності до людини». Особливо негативно на дитину впливає несправедлива оцінка з боку дорослих, їхня байдужість і черствість.

«Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не може зрозуміти, що в людях, які її оточують, Добро і що Зло. В її серці поселяються підозра, зневіра в людей, а це – найголовніше джерело озлобленості». Потрібно, щоб дитина відчула і зрозуміла, що їй вірять і бажають добра. «Якщо дитина втратила віру в людину або зовсім її не знала, в її душі відбувається надлом. А нерідко й трагедія, - підкреслює Сухомлинський. – Вона втрачає віру в правду , в істину, стає або озлобленою, жорстокою, або ж безвільною і лицемірною, дволикою і брехливою, - яким би бур’яном не  проросло насіння безвір’я, дитина стає морально товствошкірою, для неї  не існують етичні цінності».

            В. Сухомлинський розробив Кодекс Людської  Порядності: бути сьогодні кращим, ніж учора;  дати кожному мир, спокій і радість буття; бачити того, хто поряд, брати близько до серця його радощі та горе; глибоко вірити в іншу людину. Виховання в широкому розумінні слова автор книги «Серце віддаю дітям» порівнює з барвистою квіткою, де немає головної і другорядної пелюстки, бо саме в гармонійному поєднанні всіх пелюсток і народжується неповторна краса квітки. Так і у  вихованні немає головного і другорядного - тут усе головне. «Дитинство, - пише Василь Сухомлинський, - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя». Тож надзвичайно важливо, яким виявиться досвіток і ранок людського буття, хто буде в цей час поруч. В. Сухомлинський вважав: патріотизм починається від порога власної хати. Тому закликав: «Мати, пам’ятай, що ти – головний учитель, головний вихователь на землі, від тебе залежить майбутнє Вітчизни!» На сторінках однієї з найкращих праць «Павлиська середня школа» звучать поради: «Матері, співайте дітям рідних колискових», «Матері, розповідайте дітям рідні казки».

А ось деякі поради-заповіді В. Сухомлинського: «Виховання лише тоді стає реальною силою, коли воно ґрунтується на вірі в дитину… Жодна дитина не повинна відчувати, що вона невдаха, що вона нездібна. Без здійснення надій неможливо уявити собі правильного виховання дітей. …Без заохочення неможливе просування вперед….Покарання – не сила, а слабкість вихователя! …Хай з малих років живе у серці дитини тривога за рідну матір, батька, за бабусю і дідуся, хай сумує і болить дитяча душа, якщо в них щось неблагополучно, хай вірним  і відданим залишається син своїй матері й батькові, коли їх спіткало лихо, хай хвилюється дитина, думаючи про  матір. Не можна оберігати малюка, підлітка, юнака від цих тривог і від цього болю, якщо будемо оберігати, виросте людина з кам’яним серцем, в якому не буде місця ні для синівської відданості, ні для батьківської ласки».

В. Сухомлинський постійно стверджує, що без мудрості родинного виховання любов нівечить дітей. Він наводить приклади безглуздої любові, поділяючи її на 3 різновиди: любов замилування, любов деспотична, любов відкупу. Найсумліннішою є любов замилування – інстинктивна, нерозумна, куряча любов. Мати й батько радіють кожному крокові дитини, не задумуючись над тим, який це крок і до чого він може привести. Так любов розбещує душу дитини. Це любов вседозволеності, яка не має грані між  поняттями «можна», «не можна». «треба». Іншим різновидом нерозумної материнської любові Сухомлинський вважав деспотичну любов. У сім’ях, де панує така любов, життя дітей перетворюється на муку, бо влада батьків виступає головним інструментом виховання. Огидний деспотизм, самодурство, постійні докори перетворюють життя у пекло. В таких сім’ях відсутня ласка, що є джерелом добра, розумної стриманості і поступливості дітей. Третій різновид нерозумної материнської любові – любові-відкупу, що полягає у забезпеченні матеріальних потреб дітей, аби дитина була взута, одягнена. А про духовну спільність, про розуміння душі дитини в таких сім’ях ніхто не турбується.

В. Сухомлинський вважав, що одержаний від батьків подарунок – ще не радість. Вона, радість, є тоді, коли дитина творить радість для інших людей.

 У ранньому віці закладаються основні напрями розвитку дитини як особистості, вимальовуються головні контури становлення її моральності. Звідси глибока впевненість Сухомлинського у винятковій ролі, яку відіграють мати й батько в долі дитини. Чи стане вона Людиною гідною, щасливою і чи принесе своїм життям щастя іншим людям, залежить від того, які зерна посіють батьки в душі дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові, правди і справедливості. «Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. Я відразу бачу дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У такої дитини ― мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердна віра в добро, віра в красу людську». У виховному процесі В. Сухомлинський особливого значення надавав вірі дитини, насамперед вірі у високе, ідеальне, непорушне, яка є осереддям людської краси. Пізнання вірою починається в сім'ї. Батьки, які живуть у злагоді, в родині, де панують взаємини чутливості до слова, думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, - вважав В. Сухомлинський, - уявляються дитині чимось непорушним і вічним. У взаєминах добра, злагоди, взаємної допомоги і підтримки, духовної єдності і щирості, довіри і поваги батьків перед дитиною розкривається те високе, ідеальне, на чому утверджується її віра у людську красу.

У родині для дитини починається світ прекрасного. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - усе це осягається насамперед у родині. Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою є мати. Мати - це не тільки тепло, затишок, увага. Це - світ сонця, любові, добра, ласки, увесь світ у руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, якою виросте людина. При відсутності материнської уваги розвиток дитини завжди затримується - психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Для Сухомлинського культ матері - це результат серйозних роздумів про необхідність зв'язку поколінь, про передачу духовної культури.

                                                         ВИСНОВКИ

Талановитий педагог залишив велику спадщину, що її з вдячністю використовують у своїй повсякденній праці вчителі основ християнської етики.  Педагогічна творчість В.Сухомлинського є джерелом організації ефективних шляхів становлення  духовності  школярів.     Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість.   На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.

В.О.Сухомлинський – провісник педагогіки добра і людяності, гуманіст, гігант педагогічної думки, педагог із самобутнім оригінальним світоглядом і творчим почерком.  Тривала творча педагогічна діяльність, спостереження, аналіз народної педагогіки привели вченого – педагога до висновку, що дитина  не народжується доброю чи злою, милосердною чи жорстокою, благородною чи егоїстичною, ці якості формуються поступово в процесі пізнання нею навколишнього світу й цілеспрямованого виховання. Павлиський педагог переконливо показав, що найцінніше у дитини ― її індивідуальність, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей, бо тільки через розмаїття індивідуальностей пролягає шлях до зростання та об'єднання особистостей ― не стадного, а справді людського, цивілізованого. «Діти, як квіти. Доторкнись до кожної із них – і вона задзвенить, і розсиплеться аромат, не схожий один на одного». Сухомлинський спонукає наслідувати ідеал родинного щастя в українській педагогіці. Навчитись жити у світі за законами добра, краси – нелегко, але треба намагатись. Цьому вчить творча спадщина великого педагога.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

      Антонець М.Я. Василь Сухомлинський і гуманістична педагогіка української народної школи. //Педагогіка і психологія, -1977. - №4.

      Антонець М.Я. В. О. Сухомлинський і оновлення змісту шкільної освіти. //Педагогіка і психологія, -1996. - №2. – с.12-19.

       Кузь В. Г. Педагогіка В. О. Сухомлинського – педагогіка ХХІ століття. //Педагогіка і психологія.– 2000.– №1.– с. 113-120.

      Савченко О. Я. Грані дидактичної системи В. О. Сухомлинського. //Педагогіка і психологія, -1993. - №1

       С. Сидоренко. Духовні цінності у спадщині В. Сухомлинського.

      Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський. - К.: Рад. шк.,1977. -Т. 3. -С. 304.

       Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський. - К.: Рад. шк., 1977. -Т. 4. -С. 146, 149.

       Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський. - К.: Рад. шк., 1978. -С. 114.

Додаток 1

Конспект уроку у 5 класі

Урок 1.

Тема: Вступ. Християнська етика – наука про християнську  мораль.

Мета уроку: ознайомити учнів з основними поняттями про мораль та християнську етику, зокрема; допомогти учням зрозуміти суть і важливість християнських моральних цінностей; виховувати у дітей високоморальні якості, ціннісні орієнтири, які ведуть людей шляхом пізнання істини, добра, краси; виховувати у дітей повагу до свободи совісті, релігійних та світоглядних переконань, викликати інтерес до курсу «Основи християнської етики»; формувати християнські моральні чесноти.

Біблійна основа:

Вірші з Біблії: Вихід 20; Євангеліє від св. Матвія 22:37-39.

Біблійна історія: Найбільша заповідь.

Ключовий вірш: « Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви…» ( Євангеліє від св. Матвія 7:12)

Словник понять і термінів:  етика, мораль загальнолюдська, моральні цінності, християнська етика, ближній, чеснота.

Музичний супровід: «Духовний гімн України» (слова О. Кониського, музика Миколи Лисенка).

Обладнання уроку: малюнок «Нагірна проповідь», схеми на кожній парті (Г. С. Самолюк «Опорні схеми з основ християнської етики». 5 клас); плакат із зображенням дерева життя; конверти з картками-повчаннями (висловами з Біблії); картки з позначенням чеснот  людини, фломастери, картки із словами «Етика», «Мораль», «Християнська етика», «Моральні цінності», картки «10 заповідей Божих», плакати «12 плодів Духа Святого», «7 діянь духовного милосердя», «7 діянь тілесного милосердя», «Абсолютні вічні цінності».

Література до уроку:

         Новий Завіт Господа Нашого Іісуса Христа.- Луцьк. – Видання Волинської єпархії   УПЦ. 2005.

         Жуковський В.М., Лахман Н.М. та інші. Основи християнської етики. 5 клас:   Підручник. – К.: Літера ЛТД, 2008.

Жуковський В.М. Кучма Л. та інші. Основи християнської етики 5 клас: Зошит. – К.: Літера ЛТД, 2007.

Очікувані результати:

      учень знає зміст понять «Етика», «Мораль», «Християнська етика», «Моральні цінності»;

      учень розуміє суть і важливість християнських моральних цінностей; прагне наслідувати зразки моральної поведінки в особистому житті, в родині, школі, у спілкуванні з іншими людьми.

Хід уроку

I. Вступна частина. Налагодження контакту з класом.

1. Вступне слово учителя. Пробігло швидко літечко, закінчились канікули. І ось шкільний дзвоник покликав дітей у класи. Розпочався новий навчальний рік. Кожен з нас очікує чогось нового від цього навчального року, тому цікавістю світяться ваші очі, радістю наповнені серця, то ж привітаймо одні одних з нагоди нашої зустрічі. Ви скучили один за одним, отож взялись за руки, поглянули один одному в очі і сказали дружно: «Слава Богу!».

2. Знайомство з учителем та учнями.

- Я Марія Карпівна. Буду вас навчати основ християнської етики.  У 5 класі курс «Основи християнської етики» називається «Світ Біблії». На уроках дізнаємось, що вчить Біблія про людину, добро і зло. Читаючи біблійні історії, ми зрозуміємо, яке значення мав прихід на землю Іісуса Христа і які моральні цінності вміщені в Святому Письмі.

3. Музичний супровід. Почнемо наш урок з «Духовного гімну України».

II. Актуалізація знань учнів.

1.Бесіда з метою повторення знань, отриманих у 4 класі.

- Вам подобались уроки християнської етики в початкових класах? (Так).

- Чому? (Уроки християнської етики – це уроки Добра, Милосердя, Доброчинності і Мудрості. У 4 класі ми ознайомились із християнськими моральними цінностями, дізнались, що таке істина, добро, гідність, честь, обов’язок).

- Чим запам’ятались Вам ці уроки? (Ми подорожували країною Божої Премудрості і сприймали біблійну мудрість. Нас вчили бути мудрими, розрізняти добро і зло. Ми ознайомились зі словами Божої мудрості із Священного Письма - правилами духовності).

- Яка книга є джерелом мудрості? (Біблія).

- Хто є автором Книги Книг? (Бог).

- Як Бог навчає мудрості? (Дає нам вічні правила – Божі Заповіді).

- Чому Бог дає людям Свої заповіді? (Небесний Отець бажає Своїм дітям добра. Хто виконує ці настанови, той зможе знайти шлях до взаєморозуміння, поваги, любові, зможе уникнути життєвих негараздів – бути мудрим).

- Як людині поводитись за християнськими нормами? (Прощати. Контролювати свої слова і вчинки. Приходити на допомогу тим, хто у біді. Слухатися батьків. Бути милосердним, співчутливим…)

2. Вправа «Сонечко».

- Яку людину вважають мудрою?  На промінчиках сонця напишіть риси вдачі мудрої людини.(Мудра людина – працьовита, милосердна, чуйна, скромна, слухняна, стримана, чесна…).

 - Мудра людина має бути сонячною, світитись і обігрівати своїм теплом усіх, хто поряд…

III. Повідомлення теми, мети та завдань уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів.

Учитель. На уроках християнської етики ми продовжимо знайомитися з найважливішою, найцікавішою і найвідомішою в світі книгою – Біблією, довідаємося про вічні істини, які містяться на її сторінках; разом будемо шукати відповіді на найважливіші питання,  будемо намагатися поводитися відповідно до  норм християнської моралі.

      Ви не раз чули слова «мораль», «етика». Ви знаєте, що таке мораль, етика, християнська мораль і етика?

      Ви хочете дізнатися, у чому особливості християнської етики?

Сьогодні на уроці ми з’ясуємо зміст понять «етика», «мораль», «християнська етика», «моральні цінності» і будемо вчитися наслідувати зразки моральної поведінки в особистому житті, в родині, школі, у спілкуванні з іншими людьми. Я допоможу вам зрозуміти суть і важливість християнських моральних цінностей. Ми будемо намагатися виховувати високоморальні якості, ціннісні орієнтири, які ведуть людей шляхом пізнання істини, добра, краси.

      Запишемо тему і ключовий вірш у свої зошити.

 (У кожного на парті лежить опорна схема,з якою працюють  протягом уроку).

       Як ви уже помітили, до нашого уроку є епіграф, узятий із Євангелія від св. Матвія: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви…» Ця заповідь є «золотим правилом», а для нашого уроку є ключовим віршем, бо у ньому у стислій формі передано головну ідею нашого уроку. Чому «золотим»? Золото – дорогоцінний метал. Так і слова, записані у Біблії, для людей є дорогоцінними. «Золоте» правило моралі має бути наріжним каменем людських стосунків.

(Запам’ятовування ключового вірша).

 ІV. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

1.Розповідь учителя.

«Ніхто не народжується лише для себе, необхідність спільного життя з іншими людьми з’єднує всіх тричі законними узами, які всіх зобов’язують: нікому не шкодити, віддавати кожному те, що йому належить, приносити ту користь, яку можеш принести» (Ян Амос Коменський).

2.Притча.

Колись давним-давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину.

- У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло - заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехня ... Інший вовк представляє добро - мир, любов, надію, істину, доброту, вірність ...

 Маленький індіанець на кілька миттєвостей задумався, а потім запитав:

 - А який вовк зрештою перемагає?

 Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів:

 - Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш..

3.Бесіда.

      Чого навчає ця притча?(Слідкувати за своєю поведінкою, вчитися перемагати зло у своєму серці).

      Для чого це потрібно робити? ( Щоб людям, які нас оточують, було добре з нами).

      Що трапиться з людьми і транспортом, якщо не дотримуватися правил дорожнього руху? (Біда…).

      Чи буде добре жити людям. якщо вони сваритимуться, будуть жорстокі до оточуючих, свавільні? (Ні).

V. Вивчення нового матеріалу.

1.Розповідь учителя,  побудована на матеріалі статей підручника «Що таке мораль», «Що таке етика».

 Людина живе серед людей – в сім’ї, в школі, в класі, на вулиці, в суспільстві. І скрізь, де б ми не були, повинні поводитись так, щоб усім, хто нас оточує, було  добре. Щоб упорядкувати життя людей, існують певні норми, правила, погляди і уявлення, які регулюють поведінку між людьми – це і є МОРАЛЬ. Мораль має свою характерну ознаку, особливість – вона розглядає вчинки людей з погляду добра чи зла. Чи добре діло зробила людина? Чи правильно вона вчинила? Людина повинна творити добро, підтримувати інших, допомагати бідним і тим, хто потребує нашої допомоги. А добро породжує радість, задоволення, повагу і любов між людьми.

Злі ж вчинки людей сіють між людьми ненависть, ворожнечу, сварки.

Мораль – це не тільки стосунки між людьми, а й те, як ставляться люди до природи, до навколишнього середовища, до тварин.

Моральне почуття, голос совісті є вродженою потребою людської природи. Керуючись цим внутрішнім природним законом, людство виробило окремі моральні правила. Вони як неписані закони переходять від покоління до покоління і стають джерелом для усіх писаних законів. Ці закони стримували в людському суспільстві сваволю і насильство.

В різні історичні часи існували і різні погляди на людську мораль. Із зміною епох, змінювались і погляди на мораль.

Отже,  МОРАЛЬ – це норми і правила життя людини з погляду добра і зла.

Те, як ми поводимося в людському суспільстві, які взаємини між людьми, вивчає і осмислює наука, яка називається – етикою. Вона допомагає людині зрозуміти, оцінити, що є добрим, а що злим.

 ЕТИКА – це наука про мораль.

Слово «етика» походиь від слова «звичай». Споріднене слово – «етикет» - це правила поведінки, гарні манери, вміння триматися на людях.

   Найкращі людські риси, на яких ґрунтуються моральні правила, називають чеснотами. Чеснота – доброчесність, позитивна моральна риса в характері людини.

Ми з вами з’ясували, що таке мораль, етика в загальнолюдському розумінні, а тепер давайте збагнемо, а що ж таке християнська мораль і етика?

2. Робота з підручником: читання статті підручника «Що таке християнська мораль та етика».

      Слово вчителя.Отже, християнська мораль – це загальні правила і норми життя людини, закладені у ній Господом і записані в Біблії, а християнська етика – вчення про ці загальні правила і норми життя людини. Християнська мораль  заснована на господній науці, вона вічна, незмінна. Мета християнської етики – викорінення гріхів, очищення совісті, дотримання Господніх заповідей. Так стверджував український філософ і професор етики Інокентій Гізель ще у XVII ст. у своєму етичному творі «Мир з Богом людині». У Євангелії Ісус навчає, як потрібно жити для того, щоб врятувати себе.Навчання та служіння Ісуса Христа людям, описане в Євангеліях, є дороговказом до спасіння для кожного, хто приймає ці слова, визнає Христа правдивим Богом і відчуває відповідальність (моральну) за особисті вчинки. Підгрунтя християнської моралі закладено в Нагірній проповіді Іісуса Христа. Іісус Христос сидить на схилі гори (усі дивляться на малюнок), що біля Галілейського моря  й виголошує повчання. 

4.Робота з підручником (читання Біблійної історії «Найбільша заповідь» та відповіді на питання підручника).

5.Обговорення біблійної історії.

 Бесіда.

-      Чи важко любити Бога і людей?

-      Що означає любов до Бога?(Любов до Бога – це радість життя в Богові і для Бога. Любов до Бога містить у собі приклад істинної любові -  виконання Божих заповідей).

 6. Читання Божих заповідей учнями.

- Яку роль відіграють вони у житті людей? (Божі заповіді – це закон, який дав Бог людям, це дороговкази, що ведуть на небо,  це сходинки у Царство Небесне. Коли люди їх виконують, то живуть у згоді з Творцем і Спасителем та людьми).

      Що означає любов до ближнього? (Любов до ближнього – це життя в радості з іншими людьми, готовність прийти на допомогу, поділитись усім, що маєш).

Слово вчителя. Св. апостол Павло у першому посланні до коринфян(13:1-8,13) та посланні до римлян(12:9 – 12, 15 -18, 21) розтлумачує зміст слова «любов».

7.Читання «Гімну любові» (Перше послання св. апостола Павла до коринфян13:1-8,13).Читання послання св. апостола Павла до римлян (12:9 – 12, 15 -18, 21).

      Запам’ятовування двох заповідей любові: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї : «Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.» (Мт.22:37 – 40).

      Слово вчителя.Отже, ми бачимо, що дві тисячі років тому Син Божий – Ісус Христос дав нам цю найбільшу заповідь, щоб ми любили Бога нашого, не засмучували Його нашими думками, словами і вчинками. Значить, нам зараз потрібно з’ясувати, як людина повинна поводитись щоб не гнівити Бога, якими керуватися правилами і нормами поведінки.

Чому вчить нас Нагірна проповідь Ісуса Христа? Нагірна проповідь Ісуса Христа, з якою він звернувся до учнів, є основою вчення. У своїй Нагірній проповіді Христос проповідує любов як шлях до духовного очищення й порятунку: любов до ближнього, до своїх батьків, до Бога.

Проповідь Христа вчить нас вибачати і жити в мирі та злагоді з усіма. Людині він посилає прощення, гасить гнів і ненависть, яку відчувають до нас. Якщо ми вибачаємо ворогам нашим, примиримося з ними, вони не будуть більше нашими ворогами – вчить Христос. Християнське вчення засуджує заздрість, помсту і ненависть.

Нагірна проповідь вчить нас не бути жадібними, байдужими до горя інших людей, не відвертатися від тих, хто у скруті, хто просить нас позичити. Бо якщо ми любимо ближнього, хіба ми відмовимо йому в допомозі, коли хтось потрапив у біду?

Важливе місце у своїй проповіді Христос приділяє молитві: він вчить не вимовляти імені Господа даремно. Віруюча людина повинна спілкуватися з Богом у молитві, але це має бути не просто побутовим релігійним ритуалом! Молитва – це таїнство. Молячись, ми можемо звернутися до Бога зі своїми болями і негараздами, сповідатися про свої помилки, попросити допомоги. Бог любить усіх своїх дітей – вчить Христос. Як сонце сходить для всіх – для добрих і злих людей, так само і Бог спостерігає за всіма людьми і допоможе кожному, хто покається у своїх гріхах і прийде до нього щиро, з вірою в серці. Саме тому і ми повинні прощати всім, хто заподіяв нам зло, тому що всі люди грішні і можуть помилятися.

Нагірна проповідь – не тільки основа християнського вчення, а й ніби збірник правил, які повинні виконувати всі люди, незалежно від їхнього віку, соціального стану та релігійної приналежності. Проповідь на горі – основа формування християнського світогляду особи. Це вінець релігійної думки, вершина Божого вчення. У словах Іісуса окреслено основні напрями духовного вдосконалення людини. Іісус засвідчує : здобути щастя може людина лише з Богом і через Бога.

      Фізкультхвилинка.

Ми, як високі дерева (руки вгору).

Ми, як низенька трава (присіли, показали на «траву»).

Нас сонце голубить (руки вгору).

Нас дощ полива (махати руками).

Нас вітер колише, тріпоче, зрива (махати руками над головою),

Та Бог на руках своїх міцно трима (руки простягнути долоньками вгору).

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ, ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК.

1. Заповнення «Сходинок до Царства Божого».

Учитель. Царство Боже відкрите для кожного, хто прагне в нього ввійти через прояв любові до своїх ближніх, через розуміння потреб своїх ближніх, а не через заздрість, нарікання, недоброзичливість тощо. Заповнимо «Сходинки до Царства Божого»:

 (- Вірити в Бога, не красти, не сваритись, не обманювати, виконувати Божі Заповіді, слухати батьків, не казати поганих слів, щиро молися, надійся і довіряй Богові, люби Господа і ближнього свого, дякуй Богові за все, що маєш…).

2. Робота в друкованих зошитах: виконання завдань 1, 2, 3, 4.

3. Самостійна робота: виконання вправи 6. Перевірка самостійної роботи.

4. Читання оповідання В. Сухомлинського «Наїлися, встали і пішли», відповіді на питання підручника.

5.  Аналіз (обговорення) ситуацій, поданих у підручнику (ст. 18 підручника). Міркування над ситуаціями.

6. Читання у підручнику рубрики «Запам’ятай». Слово вчителя. У кожного на парті лежить конверт. У ньому лист – порада, взята із Святого Письма. Прочитайте, яке повчання ви отримали. Перепишіть його у свій зошит.

7. Заповнення у зошиті рубрики «Скарбничка мудрих порад»:

«Отож, поки маємо час, усім робімо добро!» (Послання св. апостола Павла до Гал. 6:10).

«Не будь переможений злом, перемагай зло добром».

«Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить» (Євангеліє від святого Матфея 6:20)…

8.Слово вчителя. У Святому Письмі сказано: «Мудрість – це Дерево Життя».

      Які плоди-чесноти може приносити це дерево? Впишіть назви цих чеснот.

Заповнення «Дерева життя» листочками з записами людських чеснот: справедливість, щирість, вірність, відданість, милосердя, щедрість, доброзичливість, старанність, стриманість, любов, скромність, співчуття, доброта, правдивість…

VI. ПІДСУМОК

1. Бесіда

 Чому людині слід дотримуватись певних норм і правил поведінки?

  Що таке мораль?

 Чи змінюється з часом мораль у суспільстві?

 Як називається наука про мораль?

  У чому полягають особливості християнської моралі та християнської етики?

2.Вправа «Закінчіть речення».

      Хто шукає мудрості, той звертається до…(Святого Письма, Біблії, Священної книги).

3. Підсумкове слово вчителя. Людина… Вінець земного творіння. Чи збереже вона храм своєї душі чистим і світлим, чи перетворить його на руїну – це залежить від неї самої. Кожна людина має допомогти тим, хто впав або оступився. Ви маєте навчитися прислухатись одне до одного, не ображатися, бути терплячим і довірливим у спілкуванні. Хай мудрість Божа освітить вам ваші життєві дороги! «Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю досконалості! І хай панує в серцях ваших мир Божий …і будьте дружелюбні» (Послання до колосян св.апостола Павла 3:14 – 15). Бажаю, щоб цей урок допоміг вам стати добрими людьми.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: виконати завдання 5, 7 уроку  I (у друкованому зошиті).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

      В. Жуковський, Л. Кучма, О. Гаврисюк, К. Олішкевич «Основи християнської етики. 5 клас. Зошит».

      Д. Корнелюк. «Основи християнської етики» - Луцьк: «Надстир’я». 2004.

      Християнська етика – уроки добра / упорядник Н.Л. Мурашко. – К.: Шкільний світ, 2010 – (Бібліотека «Шкільного світу»).

      Г.Е. Самолюк, Опорні схеми з «Основ християнської етики» 5 клас – Тернопіль – Харків: Вид. «Ранок». 2010.

      Новий Завіт.

Додаток 2

Урок основ християнської етики у 6 класі

Тема 20.

Універсальний моральний закон.

Золоте правило:

    «Отож все, як бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, бо у цьому закон і пророки».

                                           Євангеліє від Матфея 7:12

 «І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви».

                                          Євангеліє від Луки 6:31

Мета.

Навчальна: розкрити учням зміст універсального морального закону; ознайомити з моральними цінностями світових релігій.

Виховна: сприяти формуванню християнського світогляду, етичних навиків, необхідних для людського співжиття.

Розвиваюча: розвивати пам'ять, мовлення, критичне мислення.

Обладнання: малюнок «Нагірна проповідь», роздавальний матеріал, таблиці, плакати, Новий завіт, підручник, зошит.

Очікувані результати:

*          знання моральних цінностей світових релігій;

*          розуміння того, що людям властивий пошук істини, добра;

*          повага до представників інших релігій.

Проблемне питання:

- Чи погоджуєтесь ви з думкою преподобного Антонія Великого: «Від ближнього залежить наше життя і смерть».

 На дошці записи:

 «І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви».

                                     (Євангеліє від Луки 6:31).

 «Отож все, як бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, бо у цьому  закон і пророки» (Євангеліє від Матфея 7:12).

Хід уроку

І. Організаційний етап.

1. Привітання, налагодження контакту з класом,

            Це звичайний пшеничний колосок. Чи знаєте ви, з чого він виріс? Де береться в маленького зернятка сила виростити такий колосок. Цю силу дає йому Творець. Бог керує всім на землі, і все в природі підвладне йому. Звернімося до творця з молитвою перед тим, як ми будемо працювати на уроці.

2. Молитва.

ІІ. Актуалізація опорних знань: бесіда.

1. Що таке «золоте правило моралі» ?

«Тож усе, чого ви тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їх і ви» (Мт. 7:12)

2. Що таке мораль? (Норми і правила життя людини з погляду добра і зла. Вони регулюють поведінку між людьми у суспільстві).

3. У чому особливості християнської моралі? (Християнська мораль – це загальні правила і норми життя людини, закладені у ній Господом і записані в Біблії).

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності: оголошення теми, мети уроку, очікуваних результатів; запис ключового вірша.

-     Що трапиться з людьми і транспортом, якщо водії та пішоходи не будуть дотримуватись правил дорожнього руху? (Жертви).

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Слово вчителя.

У Проповіді на горі окреслені основні напрями духовного вдосконалення людини.

1.Читання біблійної історії «Як Ісус Христос оголосив людям Новозавітний Закон Любові» (с. 133).

    Відповіді на питання підручника.

2.Читання з Нового Заповіту Заповідей блаженства.

-     Як стати щасливою (блаженною) людиною?

-   Як потрапити у Царство небесне?

- Вітаючи своїх близьких людей, друзів, ми бажаємо їм щастя.

Що ж це таке - щастя?

3. “Мозкова атака”. Щастя – це ….

4. Вчитель.

            Сьогодні ми відкриємо для себе зміст слова щастя, який запропонував Ісус Христос у Нагірній проповіді. (Звертання до малюнка). Христові заповіді блаженства – основа формування християнського світогляду особи. Христос сидить на схилі гори, що біля Галілейського моря, й виголошує повчання. Про те, що говорив Ісус Христос, до чого закликав, й буде наша розмова.

            Блаженний – це щасливий, угодний Богу.

            Блаженство – це щастя.

5. Учитель читає заповіді блаженства з плакату.

Вчитель: Головна ідея проповіді на горі – «етика серця»: любов до Бога і до людей. Христос пропонує свою модель моралі, в основі якої лежить абсолютне добро – любов до Бога і ближнього. Заповіді блаженства передані в Євангеліях від Матфея та Луки. Євангеліст Матфей пише:

            «Щасливі «лагідні», «милостиві та чисті серцем», «миротворці». Тому що вони успадкують землю, будуть названі синами Божими.

            Отже, щастя – не в блиску слави й нагород, не в багатстві, а в …

6. « Закінчіть речення»

(Діти зачитують повчання Ісуса і вкидають у «скарбничку мудрості».

Вчитель передає «скарбничку» класному керівникові)

7. Слово вчителя.

            Моральне почуття, голос совісті є вродженою потребою людської природи. Керуючись цим внутрішнім природним законом, людство виробило окремі моральні правила. Вони як неписані закони переходять від покоління до покоління і стають джерелом для усіх писаних законів. Ці закони стримували в людському суспільстві сваволю, насильство, розбещеність. Кожна релігія має своє моральне вчення.

Ви знаєте, що народи мають різні звичаї та обряди, традиції та віровчення. Якщо звернутися до основ світових релігій (буддизм, іслам, християнство), стає помітною спільність моральних настанов.

·    Християнство: Тож усе, чого ви тільки бажаєте,щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Мт 7:12).

·    Іслам: Не можна назвати віруючим того, хто не бажає сестрі чи брату своєму того самого, чого бажає собі.

·    Буддизм: Не чини іншим того, що вважаєш лихим.

·    Буддизм наказує не вбивати жодну живу істоту, не брати чужої власності, не говорити неправди, не мститись, не  платити злом за зло.

·    Іудаїзм: Того, що ненависне тобі, не чини іншому (15 млн. віруючих)

·    Індуїзм: Не чини іншим того, що зробило б боляче тобі (490 млн. віруючих).

-     Чи є твердження близькими за змістом? Про що це свідчить?

(Це свідчить про глибинну спорідненість моральних засад, закладених у різних релігіях).

8. Вчитель вивішує на дошці плакати з записами «Ідеали християнства».

- В англійців є таке прислів’я «Поважай себе, якщо хочеш, щоб інші поважали тебе». Усі ми прагнемо поваги.

9. Гра «Дзеркальце».

- Погляньте у дзеркальце і скажіть, який недолік заважає вам у спілкуванні з людьми.

(Байдужість, неуважність, нестриманість, нетерплячість, агресивність…)

-     Чи хочете ви, щоб про ваші недоліки знали всі у класі?  (Ні).

Вчитель. Жодна людина не хоче бути перед іншими поганою. Я гадаю, усі погодяться з такими твердженням: «Коли чесно визнаєш свої недоліки, з ними легше боротися». Кожна людина має допомогти піднятися тим, хто впав або оступився. Ми теж маємо навчитися бути терплячими і довірливими у спілкуванні, толерантним.

Давній філософ Епіктет писав: «Хто міцний тілом, може витримати й спеку, і холод. Той, хто міцний духом, може витримати і гнів, і горе, і радість».

10. Гра «Справжня людина». Якою має бути людина?

На дошці записати риси людини, з якою б хотіли спілкуватися (Діти записують риси у зошит та на листочках. Презентують домашні роботи).

- Людина має бути сонячною, світитись і обігрівати своїм теплом тих, хто поряд, усміхненою, доброзичливою, з гарним настроєм.

11. Читання віршів «Ми славимо Бога».

Поетична п’ятихвилинка

Будь сонечком ясним в холодному світі,

Де часто доводиться людям страждать,

Старайся любов’ю своєю зігріти

Усіх, кого будеш в житті зустрічать.

Багато є горя навкруг, подивися.

І часом наш ближній сумує і брат.

У тяжку хвилину до нього з’явися,

Щоб слово підтримки для нього сказать.

Нелегка буває й терниста дорога,

І серденько, може, схолоне твоє.

Тоді ти в молитві звернися до Бога

І сонце Христове зігріє тебе.

V. Підсумок уроку.

1. «Мікрофон». Нагірна проповідь – це ….

-     вінець релігійної думки;

- вершина Божого вчення;

-  вершина християнського світогляду.

2. Відповіді на  проблемне питання: Чи погоджуєтесь ви з думкою преподобного Антонія Великого: «Від ближнього залежить наше життя і смерть»?  Підтвердіть чи спростуйте ці слова.

3. Поради вчителя - повчання В. Сухомлинського:«У людини може поселитися безліч вад, найстрашніші з них двадцять – байдужість до добра і зла, лінощі, нещирість, улесливість, підлабузництво, відсутність своїх переконань, мовчазна згода з неправдою, упертість у своїх помилках, чванливість, марнославство, брехливість, підлість, підступність, відмова від друга, коли всі проти нього; невіра в добре начало людини; лицемірство, злорадство, жорстокість до слабкої й беззахисної істоти, черевоугодництво й обжерливість, скупість. Пам’ятай, що кожен із цих пороків починається з маленької зернинки й розростається до величезних розмірів. Будь непримиримим до людських пороків насамперед у самому собі. Учись робити  те, що захоплює тебе в іншій людині; ніколи не роби того, що ти ненавидиш, зневажаєш в інших».

Д/з: вивчити напам’ять «Золоте правило моралі».

Урок 1.

Тема: Вступ. Християнська етика – наука про християнську  мораль.

Мета уроку: ознайомити учнів з основними поняттями про мораль та християнську етику, зокрема; допомогти учням зрозуміти суть і важливість християнських моральних цінностей; виховувати у дітей високоморальні якості, ціннісні орієнтири, які ведуть людей шляхом пізнання істини, добра, краси; виховувати у дітей повагу до свободи совісті, релігійних та світоглядних переконань, викликати інтерес до курсу «Основи християнської етики»; формувати християнські моральні чесноти.

Біблійна основа:

Вірші з Біблії: Вихід 20; Євангеліє від св. Матвія 22:37-39.

Біблійна історія: Найбільша заповідь.

Ключовий вірш: « Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви…» ( Євангеліє від св. Матвія 7:12)

Словник понять і термінів:  етика, мораль загальнолюдська, моральні цінності, християнська етика, ближній, чеснота.

Музичний супровід: «Духовний гімн України» (слова О. Кониського, музика Миколи Лисенка).

Обладнання уроку: малюнок «Нагірна проповідь», схеми на кожній парті (Г. С. Самолюк «Опорні схеми з основ християнської етики». 5 клас); плакат із зображенням дерева життя; конверти з картками-повчаннями (висловами з Біблії); картки з позначенням чеснот  людини, фломастери, картки із словами «Етика», «Мораль», «Християнська етика», «Моральні цінності», картки «10 заповідей Божих», плакати «12 плодів Духа Святого», «7 діянь духовного милосердя», «7 діянь тілесного милосердя», «Абсолютні вічні цінності».

Література до уроку:

         Новий Завіт Господа Нашого Іісуса Христа.- Луцьк. – Видання Волинської єпархії   УПЦ. 2005.

         Жуковський В.М., Лахман Н.М. та інші. Основи християнської етики. 5 клас:   Підручник. – К.: Літера ЛТД, 2008.

Жуковський В.М. Кучма Л. та інші. Основи християнської етики 5 клас: Зошит. – К.: Літера ЛТД, 2007.

Очікувані результати:

•         учень знає зміст понять «Етика», «Мораль», «Християнська етика», «Моральні цінності»;

•         учень розуміє суть і важливість християнських моральних цінностей; прагне наслідувати зразки моральної поведінки в особистому житті, в родині, школі, у спілкуванні з іншими людьми.

Хід уроку

I. Вступна частина.Налагодження контакту з класом.

1. Вступне слово учителя. Пробігло швидко літечко, закінчились канікули. І ось шкільний дзвоник покликав дітей у класи. Розпочався новий навчальний рік. Кожен з нас очікує чогось нового від цього навчального року, тому цікавістю світяться ваші очі, радістю наповнені серця, то ж привітаймо одні одних з нагоди нашої зустрічі. Ви скучили один за одним, отож взялись за руки, поглянули один одному в очі і сказали дружно: «Слава Богу!».

2. Знайомство з учителем та учнями.

- Я Марія Карпівна. Буду вас навчати основ християнської етики.  У 5 класі курс «Основи християнської етики» називається «Світ Біблії». На уроках дізнаємось, що вчить Біблія про людину, добро і зло. Читаючи біблійні історії, ми зрозуміємо, яке значення мав прихід на землю Іісуса Христа і які моральні цінності вміщені в Святому Письмі.

3. Музичний супровід. Почнемо наш урок з «Духовного гімну України».

II. Актуалізація знань учнів.

1.Бесіда з метою повторення знань, отриманих у 4 класі.

- Вам подобались уроки християнської етики в початкових класах? (Так).

- Чому? (Уроки християнської етики – це уроки Добра, Милосердя, Доброчинності і Мудрості. У 4 класі ми ознайомились із християнськими моральними цінностями, дізнались, що таке істина, добро, гідність, честь, обов’язок).

- Чим запам’ятались Вам ці уроки? (Ми подорожували країною Божої Премудрості і сприймали біблійну мудрість. Нас вчили бути мудрими, розрізняти добро і зло. Ми ознайомились зі словами Божої мудрості із Священного Письма - правилами духовності).

- Яка книга є джерелом мудрості? (Біблія).

- Хто є автором Книги Книг? (Бог).

- Як Бог навчає мудрості? (Дає нам вічні правила – Божі Заповіді).

- Чому Бог дає людям Свої заповіді? (Небесний Отець бажає Своїм дітям добра. Хто виконує ці настанови, той зможе знайти шлях до взаєморозуміння, поваги, любові, зможе уникнути життєвих негараздів – бути мудрим).

- Як людині поводитись за християнськими нормами? (Прощати. Контролювати свої слова і вчинки. Приходити на допомогу тим, хто у біді. Слухатися батьків. Бути милосердним, співчутливим…)

2. Вправа «Сонечко».

- Яку людину вважають мудрою?  На промінчиках сонця напишіть риси вдачі мудрої людини.(Мудра людина – працьовита, милосердна, чуйна, скромна, слухняна, стримана, чесна…).

 - Мудра людина має бути сонячною, світитись і обігрівати своїм теплом усіх, хто поряд…

III. Повідомлення теми, мети та завдань уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів.

Учитель. На уроках християнської етики ми продовжимо знайомитися з найважливішою, найцікавішою і найвідомішою в світі книгою – Біблією, довідаємося про вічні істини, які містяться на її сторінках; разом будемо шукати відповіді на найважливіші питання,  будемо намагатися поводитися відповідно до  норм християнської моралі.

•         Ви не раз чули слова «мораль», «етика». Ви знаєте, що таке мораль, етика, християнська мораль і етика?

•         Ви хочете дізнатися, у чому особливості християнської етики?

Сьогодні на уроці ми з’ясуємо зміст понять «етика», «мораль», «християнська етика», «моральні цінності» і будемо вчитися наслідувати зразки моральної поведінки в особистому житті, в родині, школі, у спілкуванні з іншими людьми. Я допоможу вам зрозуміти суть і важливість християнських моральних цінностей. Ми будемо намагатися виховувати високоморальні якості, ціннісні орієнтири, які ведуть людей шляхом пізнання істини, добра, краси.

•         Запишемо тему і ключовий вірш у свої зошити.

 (У кожного на парті лежить опорна схема,з якою працюють  протягом уроку).

       Як ви уже помітили, до нашого уроку є епіграф, узятий із Євангелія від св. Матвія: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви…» Ця заповідь є «золотим правилом», а для нашого уроку є ключовим віршем, бо у ньому у стислій формі передано головну ідею нашого уроку. Чому «золотим»? Золото – дорогоцінний метал. Так і слова, записані у Біблії, для людей є дорогоцінними. «Золоте» правило моралі має бути наріжним каменем людських стосунків.

(Запам’ятовування ключового вірша).

 ІV. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

1.Розповідь учителя.

«Ніхто не народжується лише для себе, необхідність спільного життя з іншими людьми з’єднує всіх тричі законними узами, які всіх зобов’язують: нікому не шкодити, віддавати кожному те, що йому належить, приносити ту користь, яку можеш принести» (Ян Амос Коменський).

2.Притча.

Колись давним-давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину.

- У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло - заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехня ... Інший вовк представляє добро - мир, любов, надію, істину, доброту, вірність ...

 Маленький індіанець на кілька миттєвостей задумався, а потім запитав:

 - А який вовк зрештою перемагає?

 Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів:

 - Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш..

3.Бесіда.

•         Чого навчає ця притча?(Слідкувати за своєю поведінкою, вчитися перемагати зло у своєму серці).

•         Для чого це потрібно робити? ( Щоб людям, які нас оточують, було добре з нами).

•         Що трапиться з людьми і транспортом, якщо не дотримуватися правил дорожнього руху? (Біда…).

•         Чи буде добре жити людям. якщо вони сваритимуться, будуть жорстокі до оточуючих, свавільні? (Ні).

V. Вивчення нового матеріалу.

1.Розповідь учителя,  побудована на матеріалі статей підручника «Що таке мораль», «Що таке етика».

 Людина живе серед людей – в сім’ї, в школі, в класі, на вулиці, в суспільстві. І скрізь, де б ми не були, повинні поводитись так, щоб усім, хто нас оточує, було  добре. Щоб упорядкувати життя людей, існують певні норми, правила, погляди і уявлення, які регулюють поведінку між людьми – це і є МОРАЛЬ. Мораль має свою характерну ознаку, особливість – вона розглядає вчинки людей з погляду добра чи зла. Чи добре діло зробила людина? Чи правильно вона вчинила? Людина повинна творити добро, підтримувати інших, допомагати бідним і тим, хто потребує нашої допомоги. А добро породжує радість, задоволення, повагу і любов між людьми.

Злі ж вчинки людей сіють між людьми ненависть, ворожнечу, сварки.

Мораль – це не тільки стосунки між людьми, а й те, як ставляться люди до природи, до навколишнього середовища, до тварин.

Моральне почуття, голос совісті є вродженою потребою людської природи. Керуючись цим внутрішнім природним законом, людство виробило окремі моральні правила. Вони як неписані закони переходять від покоління до покоління і стають джерелом для усіх писаних законів. Ці закони стримували в людському суспільстві сваволю і насильство.

В різні історичні часи існували і різні погляди на людську мораль. Із зміною епох, змінювались і погляди на мораль.

Отже,  МОРАЛЬ – це норми і правила життя людини з погляду добра і зла.

Те, як ми поводимося в людському суспільстві, які взаємини між людьми, вивчає і осмислює наука, яка називається – етикою. Вона допомагає людині зрозуміти, оцінити, що є добрим, а що злим.

 ЕТИКА – це наука про мораль.

Слово «етика» походиь від слова «звичай». Споріднене слово – «етикет» - це правила поведінки, гарні манери, вміння триматися на людях.

   Найкращі людські риси, на яких ґрунтуються моральні правила, називають чеснотами. Чеснота – доброчесність, позитивна моральна риса в характері людини.

Ми з вами з’ясували, що таке мораль, етика в загальнолюдському розумінні, а тепер давайте збагнемо, а що ж таке християнська мораль і етика?

2. Робота з підручником: читання статті підручника «Що таке християнська мораль та етика».

•         Слово вчителя.Отже, християнська мораль – це загальні правила і норми життя людини, закладені у ній Господом і записані в Біблії, а християнська етика – вчення про ці загальні правила і норми життя людини. Християнська мораль  заснована на господній науці, вона вічна, незмінна. Мета християнської етики – викорінення гріхів, очищення совісті, дотримання Господніх заповідей. Так стверджував український філософ і професор етики Інокентій Гізель ще у XVII ст. у своєму етичному творі «Мир з Богом людині». У Євангелії Ісус навчає, як потрібно жити для того, щоб врятувати себе.Навчання та служіння Ісуса Христа людям, описане в Євангеліях, є дороговказом до спасіння для кожного, хто приймає ці слова, визнає Христа правдивим Богом і відчуває відповідальність (моральну) за особисті вчинки. Підгрунтя християнської моралі закладено в Нагірній проповіді Іісуса Христа. Іісус Христос сидить на схилі гори (усі дивляться на малюнок), що біля Галілейського моря  й виголошує повчання. 

4.Робота з підручником (читання Біблійної історії «Найбільша заповідь» та відповіді на питання підручника).

5.Обговорення біблійної історії.

 Бесіда.

-      Чи важко любити Бога і людей?

-      Що означає любов до Бога?(Любов до Бога – це радість життя в Богові і для Бога. Любов до Бога містить у собі приклад істинної любові -  виконання Божих заповідей).

 6. Читання Божих заповідей учнями.

- Яку роль відіграють вони у житті людей? (Божі заповіді – це закон, який дав Бог людям, це дороговкази, що ведуть на небо,  це сходинки у Царство Небесне. Коли люди їх виконують, то живуть у згоді з Творцем і Спасителем та людьми).

•  Що означає любов до ближнього? (Любов до ближнього – це життя в радості з іншими людьми, готовність прийти на допомогу, поділитись усім, що маєш).

Слово вчителя. Св. апостол Павло у першому посланні до коринфян(13:1-8,13) та посланні до римлян(12:9 – 12, 15 -18, 21) розтлумачує зміст слова «любов».

7.Читання «Гімну любові» (Перше послання св. апостола Павла до коринфян13:1-8,13).Читання послання св. апостола Павла до римлян (12:9 – 12, 15 -18, 21).

•  Запам’ятовування двох заповідей любові: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї : «Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.» (Мт.22:37 – 40).

•           Слово вчителя.Отже, ми бачимо, що дві тисячі років тому Син Божий – Ісус Христос дав нам цю найбільшу заповідь, щоб ми любили Бога нашого, не засмучували Його нашими думками, словами і вчинками. Значить, нам зараз потрібно з’ясувати, як людина повинна поводитись щоб не гнівити Бога, якими керуватися правилами і нормами поведінки.

Чому вчить нас Нагірна проповідь Ісуса Христа? Нагірна проповідь Ісуса Христа, з якою він звернувся до учнів, є основою вчення. У своїй Нагірній проповіді Христос проповідує любов як шлях до духовного очищення й порятунку: любов до ближнього, до своїх батьків, до Бога.

Проповідь Христа вчить нас вибачати і жити в мирі та злагоді з усіма. Людині він посилає прощення, гасить гнів і ненависть, яку відчувають до нас. Якщо ми вибачаємо ворогам нашим, примиримося з ними, вони не будуть більше нашими ворогами – вчить Христос. Християнське вчення засуджує заздрість, помсту і ненависть.

Нагірна проповідь вчить нас не бути жадібними, байдужими до горя інших людей, не відвертатися від тих, хто у скруті, хто просить нас позичити. Бо якщо ми любимо ближнього, хіба ми відмовимо йому в допомозі, коли хтось потрапив у біду?

Важливе місце у своїй проповіді Христос приділяє молитві: він вчить не вимовляти імені Господа даремно. Віруюча людина повинна спілкуватися з Богом у молитві, але це має бути не просто побутовим релігійним ритуалом! Молитва – це таїнство. Молячись, ми можемо звернутися до Бога зі своїми болями і негараздами, сповідатися про свої помилки, попросити допомоги. Бог любить усіх своїх дітей – вчить Христос. Як сонце сходить для всіх – для добрих і злих людей, так само і Бог спостерігає за всіма людьми і допоможе кожному, хто покається у своїх гріхах і прийде до нього щиро, з вірою в серці. Саме тому і ми повинні прощати всім, хто заподіяв нам зло, тому що всі люди грішні і можуть помилятися.

Нагірна проповідь – не тільки основа християнського вчення, а й ніби збірник правил, які повинні виконувати всі люди, незалежно від їхнього віку, соціального стану та релігійної приналежності. Проповідь на горі – основа формування християнського світогляду особи. Це вінець релігійної думки, вершина Божого вчення. У словах Іісуса окреслено основні напрями духовного вдосконалення людини. Іісус засвідчує : здобути щастя може людина лише з Богом і через Бога.

•         Фізкультхвилинка.

Ми, як високі дерева (руки вгору).

Ми, як низенька трава (присіли, показали на «траву»).

Нас сонце голубить (руки вгору).

Нас дощ полива (махати руками).

Нас вітер колише, тріпоче, зрива (махати руками над головою),

Та Бог на руках своїх міцно трима (руки простягнути долоньками вгору).

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ, ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК.

1. Заповнення «Сходинок до Царства Божого».

Учитель. Царство Боже відкрите для кожного, хто прагне в нього ввійти через прояв любові до своїх ближніх, через розуміння потреб своїх ближніх, а не через заздрість, нарікання, недоброзичливість тощо. Заповнимо «Сходинки до Царства Божого»:

 (- Вірити в Бога, не красти, не сваритись, не обманювати, виконувати Божі Заповіді, слухати батьків, не казати поганих слів, щиро молися, надійся і довіряй Богові, люби Господа і ближнього свого, дякуй Богові за все, що маєш…).

2. Робота в друкованих зошитах: виконання завдань 1, 2, 3, 4.

3. Самостійна робота: виконання вправи 6. Перевірка самостійної роботи.

4. Читання оповідання В. Сухомлинського «Наїлися, встали і пішли», відповіді на питання підручника.

5.  Аналіз (обговорення) ситуацій, поданих у підручнику (ст. 18 підручника). Міркування над ситуаціями.

6. Читання у підручнику рубрики «Запам’ятай». Слово вчителя. У кожного на парті лежить конверт. У ньому лист – порада, взята із Святого Письма. Прочитайте, яке повчання ви отримали. Перепишіть його у свій зошит.

7. Заповнення у зошиті рубрики «Скарбничка мудрих порад»:

«Отож, поки маємо час, усім робімо добро!» (Послання св. апостола Павла до Гал. 6:10).

«Не будь переможений злом, перемагай зло добром».

«Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить» (Євангеліє від святого Матфея 6:20)…

8.Слово вчителя. У Святому Письмі сказано: «Мудрість – це Дерево Життя».

•         Які плоди-чесноти може приносити це дерево? Впишіть назви цих чеснот.

Заповнення «Дерева життя» листочками з записами людських чеснот: справедливість, щирість, вірність, відданість, милосердя, щедрість, доброзичливість, старанність, стриманість, любов, скромність, співчуття, доброта, правдивість…

VI. ПІДСУМОК

1. Бесіда

 Чому людині слід дотримуватись певних норм і правил поведінки?

  Що таке мораль?

 Чи змінюється з часом мораль у суспільстві?

 Як називається наука про мораль?

  У чому полягають особливості християнської моралі та християнської етики?

2.Вправа «Закінчіть речення».

•         Хто шукає мудрості, той звертається до…(Святого Письма, Біблії, Священної книги).

3. Підсумкове слово вчителя. Людина… Вінець земного творіння. Чи збереже вона храм своєї душі чистим і світлим, чи перетворить його на руїну – це залежить від неї самої. Кожна людина має допомогти тим, хто впав або оступився. Ви маєте навчитися прислухатись одне до одного, не ображатися, бути терплячим і довірливим у спілкуванні. Хай мудрість Божа освітить вам ваші життєві дороги! «Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю досконалості! І хай панує в серцях ваших мир Божий …і будьте дружелюбні» (Послання до колосян св.апостола Павла 3:14 – 15). Бажаю, щоб цей урок допоміг вам стати добрими людьми.

4.Читання вірша вчителем.

Будь сонечком ясним в холодному світі,

Де часто доводиться людям страждать,

Старайся любов’ю своєю зігріти

Усіх, кого будеш в житті зустрічать.

Багато є горя навкруг, подивися.

І часом наш ближній сумує і брат.

У тяжку хвилину до нього з’явися,

Щоб слово підримки для нього сказать.

Нелегка буває й терниста дорога,

І серденько може, схолоне твоє.

Тоді ти в молитві звернися до Бога,

І Сонце Христове зігріє тебе.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: виконати завдання 5, 7 уроку  I (у друкованому зошиті).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

•         В. Жуковський, Л. Кучма, О. Гаврисюк, К. Олішкевич «Основи християнської етики. 5 клас. Зошит».

•         Д. Корнелюк. «Основи християнської етики» - Луцьк: «Надстир’я». 2004.

•         Християнська етика – уроки добра / упорядник Н.Л. Мурашко. – К.: Шкільний світ, 2010 – (Бібліотека «Шкільного світу»).

•         Г.Е. Самолюк, Опорні схеми з «Основ християнської етики» 5 клас – Тернопіль – Харків: Вид. «Ранок». 2010.

•         Новий Завіт.

      

  

 Учитель. Дорогі діти! Я хочу побажати, щоб ви завжди жили по-Божому, у різних життєвих ситуаціях залишались на висоті. Ніколи не втрачайте віри в добро. Життя смугасте і в ньому чергуються успіхи і невдачі, злети і падіння. У царя Соломона була така каблучка, на якій було вирізьблено “Усе минає”. пам'ятайте це. І радість невічна, і сум невічний.

Можна забути того, з ким разом сміялись, але ніколи не забувайте того, з ким плакали. Будьте вище від всяких пліток, заздрощів, образ. Умійте прощати. Даруйте людям добро, радість, не чекайте віддачі. Робіть добро тим, з ким ви зустрінетесь лише раз у житті. Пам'ятайте, що все повертається, як бумеранг.

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу,

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було на світі кращим.

                         В. Крищенко